Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року Справа № 925/276/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б.М.,суддів:Коваленка В.М., Короткевича О.Є. (доповідач у справі),розглянувши касаційні скарги арбітражного керуючого Левченка В.М. та Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 рокуу справі Господарського суду№ 925/276/15 Черкаської областіза заявою доУманської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Черкаській області Дочірнього підприємства "Уманський консервний комбінат"пробанкрутство,

В судовому засіданні взяли участь представники:

Уманська ОДПІ- Бондаревська І.В.,

арбітражний керуючий Левченко В.М.,

ДП "Уманський консервний комбінат"- Чергинець І.В.,

ПАТ "Державний ощадний банк України"- Новік В.М.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 12 березня 2015 року (суддя Гура І.І.) порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Уманський консервний комбінат", визначено розмір вимог ініціюючого кредитора у сумі 786 836,80 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п'ятнадцять календарних днів, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Левченка Василя Миколайовича.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року (судді: Сотніков С.В. - головуючий, Пантелієнко В.О., Остапенко О.М.) ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12 березня 2015 року скасовано, справу № 925/276/15 за заявою Уманської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Черкаській області до Дочірнього підприємства "Уманський консервний комбінат" про банкрутство останнього направлено на розгляд до місцевого суду на стадію підготовчого засідання.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, скаржники арбітражний керуючий Левченко В.М. та Уманська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Черкаській області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, якими просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 925/276/15, а ухвалу Господарського суду Черкаської області від 12 березня 2015 року залишити в силі.

Доводи касаційних скарг зводяться до порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 92, 95 Податкового Кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Скасовуючи ухвалу місцевого суду, апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий суд порушив провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Уманський консервний комбінат" без належного з'ясування всіх обставин справи в їх сукупності, які підлягали перевірці при вирішенні питання про наявність або відсутність підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за заявою податкового органу.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого превалюють у застосуванні над нормами Господарського процесуального кодексу, як спеціальні норми.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

За визначенням ст. 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до частин 2, 3 ст. 10 Закону про банкрутство, право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор. Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження безспірності грошових вимог, заявник надав постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2014р. у справі № 826/2661/14, якою присуджено до стягнення з боржника в дохід бюджету кошти для погашення податкового боргу в розмірі 786 836,80 грн., копії інкасових доручень від 26.11.2014, а також, відомості про наявність рухомого майна боржника та згоду податкового керуючого на самостійну реалізацію майна, що перебуває у податковій заставі, як докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами.

Згідно із пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абзацом першим пункту 95.3 статті 95 Податкового Кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, який передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. Відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції, судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.

Абзацами другим та третім пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Колегія суддів Вищого господарського суду вважає, що аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" та Податкового кодексу України дає підстави для правового висновку про те, що примусове виконання рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків - юридичної особи за законом покладено виключно на контролюючі органи (органи доходів і зборів) за визначеною Податковим кодексом України процедурою, без залучення до неї органів державної виконавчої служби, про що вірно зазначено і судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, доказами в підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу фіскальної служби, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів в дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України (ст.ст. 95-99).

Як встановлено судами обох інстанцій, на підтвердження вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України, Інспекція надала копії інкасових доручень від 26.11.2014 на суму податкового боргу в сумі 786 836,80 грн., а також, відомості про наявність рухомого майна боржника та згоду податкового керуючого на самостійну реалізацію майна, що перебуває у податковій заставі.

Втім, суд апеляційної інстанції, усуваючи недоліки, допущені місцевим судом звернув увагу на те, що перебіг трьохмісячного строку, визначеного частиною 3 статті 10 Закону про банкрутство, починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оформленого стягувачем (контролюючим органом) на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Суд апеляційної інстанції наголосив, що інкасові доручення були оформлені інспекцією 26.11.2014р. та подані до банківської установи 03.12.2014р., що підтверджується відповідним штампом, та повернуті без виконання 04.12.2014р..

Всупереч вимогам ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство, інспекція звернулась до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника 12.02.2015р., тобто до спливу визначеного чинним законодавством строку.

Водночас, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, інспекція не вжила всіх передбачених ст. 95 Податкового кодексу України заходів з погашення податкового боргу боржника станом на дату звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про передчасність висновків місцевого господарського суду щодо порушення провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Уманський консервний комбінат".

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2015 року у справі № 920/629/14.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 925/276/15 прийнята у відповідності до фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги арбітражного керуючого Левченка В.М. та Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 925/276/15 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич